Про те, що Іван Сидор керівник непересічного таланту, здається, відомо давно. Ось і недавно Іван Миколайович запропонував частіше писати про новинки, які відбуваються у медичному сегменті. Можливо, хтось до цієї ідеї поставиться скептично. Для чого воно мені? Людина повинна знати, на яку допомогу у випадку чогось вона може розраховувати.
Тож обласна клінічна лікарня турбується не тільки про висококваліфікованих спеціалістів різних профілів, а й про те, щоб оснасти їх сучасною надійною медичною апаратурою. Такий незвичний дует допоможе надавати не тільки якісніші послуги, а й швидше ставити пацієнта на ноги та повертати його у трудовий стрій. Це не лише моральна та матеріальна підтримка сім’ї, а й зменшення навантаження на пенсійний бюджет.
Подібну думку та державницьку позицію висловив завідуючий нейрохірургічним відділенням Іван Бобрик під час спілкування. Іван Степанович у своїй практичній роботі спирається не тільки на ґрунтовні знання, здобуті в Тернопільській медичній академії, а й на багатолітній досвід батька, славнозвісного в нашому краї нейрохірурга Степана Івановича. Свого часу, а це десь років понад 30, цей неперевершений віртуоз своєї справи, у якого не тільки золоті руки, а й щире серце, робив операцію на хребті моєму родичу, за що той вдячний донині. Яким у той період було медичне оснащення, говорити не варто. До слова, тепер батько працює у команді сина.
– Не всі болячки у нас виліковуються стовідсотково і пацієнт виходить здоровий-здоровісінький, – розмірковує мій співрозмовник. – У нейрохірургічній практиці дуже великий сегмент пацієнтів, у котрих після лікування залишається певна слабість у руці чи нозі, може спостерігатися порушення мови тощо. Але якщо порівняти з тим, що людина залишилася живою, то для родини – це, безумовно, радість. Скажу відверто, що захворювання головного мозку чи хребта тягне за собою чималі фінансові затрати для сім’ї. Якщо людина втрачає працездатність, стає інвалідом, то це тягар для держави, яка зобов’язана виплачувати їй пенсію. Тож маємо робити усе можливе, аби негативних рецидивів траплялося якомога менше.
Обласна клінічна лікарня – це медзаклад ІІІ рівня надання спеціалізованої допомоги населенню нашого краю. Висококваліфіковані кадри завжди готові прийти на виручку кожному хворому. Але, на думку, Івана Степановича, багатьох недуг можна було б уникнути, якби людина вела здоровий спосіб життя: не курила, не зловживала спиртним, уникала всіляких стресових ситуацій, дотримувалася елементарних правил техніки безпеки на кожному робочому місці.
– А чому не брати за першооснову причину захворювання?
– Я не хочу вдаватися в нюанси Статуту, але раніше у назвах звучала така фраза: «лікувально-профілактичний заклад». Не знаю як відбуватиметься в перспективі медична реформа, але не впевнений у якісній зміні філософії, взагалі лікувального процесу як такого. Якщо говорити про профілактику, то в нашому регіоні є сила-силенна структур, які насамперед мають цим питанням займатися. Думаю, варто заглибитися в нашу нейрохірургічну галузь. Але якщо говорити про профілактичні речі, то вони потроху набирають обертів. Дуже добре цьому слугує те, я все ж таки оптиміст великий, бо ми ростемо в загальноосвітньому рівні, що наша молодь їде трохи далі вчитися і імлементує краще у практику. Велику вагу несе будь-яка соціальна мережа. Як на мою думку, настороженість суспільства стала дещо вищою. Ми щоразу бачимо більше людей, які прогулюються вулицями з пляшкою води. Насправді це дуже важливо. Ще 5 років тому подібне сприймалося з подивом. Нині це практично нормальне явище. Нині в місті багато велосипедів, раніше їх не було взагалі. І це також добре. Більше з’являється спортивних залів. Народ бігає, займається різноманітною фізкультурою.
– Тобто саме це допомагає зменшити ризик певного захворювання, у тому числі й з нейрохірургічними симптомами?
– У якійсь мірі так. У той же час, як не прикро констатувати, але показники з онкозахворюваності зростають. Якщо років 3-4 тому ми оперували за рік 40 злоякісних ліом, то останній звіт засвідчив близько 140-150 онкозахворювань головного мозку. Це біда, оскільки в переважній більшості це злоякісні пухлини. Але давайте цю песимістичну ноту перервемо.
– Ми мимохідь торкнулися питання профілактики. Як на мою думку, з боку медиків йому не приділена належна увага. У засобах масової інформації пожежні чи працівники патрульної служби часто застерігають і радять, як вберегтися від вогню, як правильно переходити дорогу. А чому б лікарям не робити подібних локацій серед населення?
– Насправді ми займаємося профілактичною роботою. Інша справа, що вона є дуже непомітною. Поясню чому. Приблизно два рази в рік ми робимо коротенькі виступи. Але … чи усі до них прислухаються. З кожним днем сонечко піднімається вище, поступово буде теплішати. Як тільки вода прогріється до нормальної температури, ми знову матимемо з пошкодженими хребтами любителів пірнання у водойми на незнайомих місцях. Певна освітня робота була зроблена і вона дала свої результати. Десять років тому ми мали близько 40 прооперованих пацієнтів, одиниці з них мали добрі результати. У минулому році трапилося тільки 6 подібних випадків. Не хочу це ставити нам у заслугу. Радше думаю, що люди почали більше цінувати своє життя. Вони мудрішають інтелектуально. І це, напевно, є найбільшим рушійним моментом.
– Іване Степановичу, ми дещо збилися на манівці при підході до нейрохірургії. Можливо, настав час виходити на прямішу дорогу?
– Не заперечую. Скоро виповнюється рік, відколи ми розпочали нову віху в історії нашого відділення. Зробили величезний, величезний крок уперед. За сприяння народного депутата Ігоря Лапіна нам вдалося придбати операційний нейрохірургічний мікроскоп, про який мріяли давно. Це допомагає нашим фахівцям робити оперативні втручання на головному та спинному мозку, зокрема, при лікуванні нейроонкологічних захворювань навіть при 4-ій стадії раку, проводити операції на глибинних структурах головного мозку, у тому числі на гіпофізі. Цей унікальний апарат також забезпечує значний прогрес при лікуванні епілепсії.
– Але будь-яка найсучасніша техніка нічого не варта без присутності людського фактора. Нею потрібно керувати. Тож десь треба вдосконалювати свої знання і фахові і технічні у тому числі.
– Ми стараємося їздити на різного роду курси та семінари, у тому числі й за кордон, аби підвищити свою кваліфікацію. Ми не просто сидимо та слухаємо лекції, стараємося при можливості набути практичних навичків в операційних залах. І це приносить чималу користь у відпрацюванні техніки нейрохірургії. З таких курсів привезли дуже багато методик. Ще не було мікроскопа, але все одно їздили і вчилися, аби постійно триматися на плаву. Тепер ми звикли до оптики і зрозуміли, яке полегшення маємо. Якщо раніше окремих пацієнтів доводилося відправляти до столичних клінік, то тепер маємо можливість лікувати в себе. Окрім іншого, це приносить і моральне задоволення: ти це можеш, ти виріс професійно, набув більшого досвіду й вищої кваліфікації. З дня придбання мікроскопа ми за 3-4 місяці буквально вистрілили кілька складних університетських операцій. Дивувалися самі собі, що можемо їх зробити. Отримали прекрасні результати.
Нині без мікроскопа оперуємо лише гостру травму та гострий інсульт. Маємо потужну машину, яка важить до півтонни і має купу різноманітного причандалля, що дає можливість краще бачити операційне поле, різну патологію судин та пухлин головного і спинного мозку. Нині ми через звичайну оптику в мікроскопі бачимо ті речі, котрі неозброєним оком помітити не могли. Це дуже важливо. Тому, ще раз повторюся, цього року на декілька порядків зросла якість операційних втручань і ми почали робити те, чого раніше не робили. Менше також затрачається часу на операцію, економиться і час наркозу. Відтак пацієнт переносить його значно легше. Відтепер людині не треба їхати невідь-куди та нести зайві витрати при нинішньому життєвому рівні більшості людей.
– Операція пройшла успішно, пацієнт пішов задоволений додому, але подальша його доля лікарю невідома. Чи це не так?
– Кожна людина після залишення мед закладу знає у якій термін їй треба періодично приходити на обстеження. Ми за цим суворо стежимо. Це наш прямий обов’язок. На кожного нашого пацієнта маємо своєрідне досьє, яке зберігається в електронному вигляді у відділенні. Тож без мікроскопа не оперуємо. Так, на моє глибоке переконання і має бути в адекватному білому нейрохірургічному відділенні. Від того ми виграємо багато чого. Коли говоримо про онкологію, то говоримо про радикальність видалення пухлини, можливість відрізнити її межу, побачити здорову тканину та проблемну. Коли мова йде про захворювання судин головного мозку, то тут йдеться про лікування аневризм судин головного мозку відкритим методом. Уже багато років ми практикуємо ендоскулярну нейрохірургію. Але про неї ми поговоримо окремо пізніше.
– Дякую Вам, Іване Степановичу, за увагу та цікаву розмову, яка, надіюся, буде корисною для наших земляків. Хай усі вони будуть здоровими та щасливими! Вам також бажаю подальших успіхів!
Володимир Приходько.