Закони неврології такі ж чіткі, як математичні формули

Ольга Шульга, завідуюча неврологічним відділенням комунального підприємства «Волинська обласна клінічна лікарня» обласної ради, кандидат медичних наук, магістр за спеціальністю «неврологія», головний    позаштатний спеціаліст з неврології управління охорони здоров’я   обласної державної адміністрації, член European Academy of Neurology,  European Stroke Organization, European and American Committee for  Treatment and Research of Multiple Sclerosis та науково-практичного товариства неврологів, психіатрів та наркологів України.

Народилася та виросла в Луцьку. З відзнакою закінчила двадцять першу гімназію і поступила у Львівський медичний національний університет,який також, як і магістратуру з неврології, знову-таки закінчила з відзнакою. Далі шлях проліг в аспірантуру і в 2009 році захистила кандидатську дисертацію. В обласній лікарні почала працювати інтерном з 2004 р. Через рік – лікар неврологічного відділення. У 2011 призначена головним позаштатним спеціалістом з неврології при управлінні охорони здоров’я облдержадміністрації. Три роки тому очолила неврологічне відділення нашої лікарні. Високу оцінку фаховим та діловим якостям Ольги Дмитрівни дав в. о. генерального директора комунального господарства «Волинська обласна клінічна лікарня» обласної ради Іван Сидор. Думаю, нікому не прийде в голову ставити під сумнів якості Івана Миколайовича щодо роботи з кадрами.

– Відомо, що походите з лікарської родини. Де працюють Ваші батьки?

– Мама, Людмила Аркадіївна, завідуюча неврологією Луцької міської клінічної лікарні. Це велике відділення,  що надає ургентну неврологічну допомогу жителям Луцька а має 70 ліжок. Батько, Дмитро Федорович, завідуючий хірургічним відділенням у нас. Сестра, Наталія Дмитрівна, – кардіолог, кандидат медичних наук, завідуюча відділенням кардіореабілітації  обласної клінічної лікарні. І так вся родина пов’язана з медициною. Двоюрідні мої брат так само лікарі.  Мій дядько та його дружина також медики. Усі проживають в Локачах. До речі, корені лікарської професії заклав прадідусь Кирило. Він був фельдшером, який на той час вважався найкращим лікарем, бо знався на всіх хворобах. Міг і пологи прийняти, і зуба видалити, єдине, чого не вмів, – це оперувати. Відповідну освіту здобув при Польщі. Згодом родину депортували. Спочатку в Запорізьку область, згодом переїхав на Рівненщину.

– Ольго Дмитрівно, чим визначений вибір Вашої професії? Позначився вплив родини чи це було свідоме самостійне рішення?

– Мрію стати лікарем виношувала з дитинства. Я намагалася лікувати усі свої ляльки, які мені купували. Потім батькові доводилося вимивати їх у ванні. Розумію, що це було радикальне лікуванняJ. Коли підросла, почала серйозно займатися хореографією. Над вибором фаху дещо пороздумувала: медицина, хореографія, юриспруденція чи журналістика. Врешті переважила медицина. Поступила у Львівський мед університет. Думаю, що в будь-якій професії можна проявити свій талант. Старалася реалізовувати свої інші задатки. Танцювала в ансамблі «Горицвіт» навчального закладу. Він часто їздив за кордон. Саме це давало мені можливість бувати у тамтешніх клініках та домовлятися за стажування. Допомагала випускати студентську наукову газету. Власне, пишу до цих пір, щоправда вже не танцюю (пані Ольга не стримує щирого сміху). Пишу багато і люблю писати. Писати добре, у тому числі знакові статті. Я одна з тих авторів в Україні, хто має публікації в медичних журналах, що індексуються в базах Scopus та Web of Science. В галузі медицина вартість публікації для автора сягає від 400 до 2500 євро і вище. Тому щиро пишаюсь, що наші роботи були прийняті на конкурсній основі безкоштовно. У цих базах публікуються усі передові дослідження в медичній галузі.

Оскільки працюю з лікарями-інтернами, то спонукаю писати наукові статті усіх учнів. Пишаюся тим, що мої підопічні займають перші місця на Всеукраїнських конкурсах та конференціях, незважаючи на те, що у Луцьку немає профільного вишу. Інтерни прикріплені до нашої обласної лікарні. Але призові місця свідчать про те, що працюємо ми на належному рівні. З цього приводу хочу зауважити, що Луцьк має солідну матеріальну базу клінічних кафедр.

– Неврологія – це досить специфічний профіль медицини. Чим він Вас привабив? Не доводиться нині каятися?

– Перше, свою роль зіграв той факт, що неврологом працює мама. Друге, на 90, а може більше відсотків те, що неврологія має свої закони. Вона настільки чітка як математика. Колись мені казали, що математика є досить романтичною наукою. Тепер я можу сказати, що саме такою є неврологія.

Часи міняються, прогрес іде вперед. Ще 20 років тому в неврології були такі хвороби, які не піддавалися лікуванню та корекції. На сьогоднішній день є препарати, які здатні стримувати (зупиняти) захворювання. Вони дороговартісні, але здатні значно покращити стан хворого та повернути його до повноцінного життя. Зараз ця галузь розвивається дуже стрімко. Вона, я б сказала, нині на другому місці після онкології.

– Спеціалісту, зрозуміло, пояснювати не треба, а ось людині далекій від медицини важко збагнути, що таке неврологія і з чим її їдять, до яких хвороб вона дотична.

– Неврологія займається лікуванням захворювань головного і спинного мозку та периферичної нервової системи. Усе, що може відбуватися з кожною людиною, вона покликана знати. До таких небезпек належать інсульти, розсіяний склероз, епілепсія, головні болі (мігрень та головний біль напруги), хвороба Паркінсона, Альцгеймера, зниження пам’яті, уваги, розлади мови, міастенія, спадкові нервово-м’язові захворювання, а також значний профіль дистоній. Крім того, лікуємо периферичні нерви, тобто різні поліневропатії чи мононевропатії. Також увагу приділяємо поширеним в популяції захворюванням автономної нервової системи – гіпергідрозу (пітливість долонь та стоп. Зараз активно займаємося ін’єкціями ботулотоксину при мігрені, гіпергідрозі, м’язових дистоніях.

– Окрім чистої теорії, тобто лікувальної справи, Ви займаєтеся ще й науковою діяльністю. Я так розумію, що вона також стосується неврології. Які нові підходи бачаться завтрашньому доктору наук у цьому сегменті медицини?

–У 2017 році я зайняла третє місце на Всеукраїнському конкурсі лікарів-науковців в галузі медицини за роботу щодо впливу емоцій на атрофічні зміни головного мозку при розсіяному склерозі. Для мене це неабияке визнання. Перші місця в наукових роботах, вважаю, мають бути за хірургією, яка в медицині є царицею наук, а далі вже за неврологією, яка почала розвиватися дуже потужно. Нині почала активно працювати з такою групою пацієнтів, спостерігаю за ними, їх поведінкою. Маємо інші не менш цікаві проєкти, які не дуже типові для України. Мені приємно, що на  всеукраїнських конфереціях неодноразово виступала з лекціями. Читала їх і за кордоном, під час яких ділилася результами своєї роботи. Зізнаюся відверто, що маю від того задоволення. Тебе не тільки чують, а й аналізують досягнення. Нажаль (в взязку з низьким фінансуванням науки (?)), не так багато фахівців, які можуть посилатися на власні дослідження.

– Це свідчення того, що досконало опанували не тільки фаховими навиками, а й іноземними мовами.

– Вільно володію англійською, – бринить голос сміхом. – Трохи гірше російською, спілкуюся також німецькою, можу і говорити, і писати. Вивчаю іспанську.  Та в більшості послуговуюся англійською, яка є загальновизнаною міжнародною мовою науки.

– У яких країнах Ви побували на конференціях та виступали?

– Почну зі стажування. Проходила його у клініках Франції, Іспанії, кілька разів у Німеччині, Сполучених Штатах Америки, Китаї, Австралії та Великобританії. Для мене, як практикуючого лікаря, це було досить цікаво й пізнавально. Хоча якби була можливість, то я б у свій час перевагу віддала науці. Вміти аналізувати і робити висновки далеко не кожен зможе. Можливо, з часом так і станеться. В даний час працюю з пацієнтами, яких люблю і вони відповідають мені взаємністю. Це не тільки волиняни, а й жителі інших регіонів нашої держави. Займаюся з людьми, які мають розсіяний склероз. В Україні таких пацієнтів дуже багато – близько 20 тисяч. Вони шукають лікаря. Так як священика треба шукати, так і лікаря треба знайти.

Вісім років тому я створила Школу молодих неврологів Волині. Це своєрідний освітній проєкт, який проходить протягом трьох днів. Мінімальна тривалість навчання щодня вісім годин. Кожен лікар, який приїжджає до нас, мусить представити рідкісний або цікавий клінічний випадок з власної практики. Тоді ми спільно встановлюємо діагноз. Відбір у школу конкурсний та заслуплений (журі не бачить прізвища апліканта, місце роботи, лише мотиваційний лист). Це і мотивує, і стимулює. Заявки від претендентів надійшли з 14 областей, але доля усміхнулася лише представникам 9. Започатковувала проект лише для неврологів Волині, але він значно розширив географічні межі. Тож мої вихованці тепер є в багатьох містах нашої держави.

– Ольго Дмитрівно, тепер на допомогу лікарям усе більше приходить сучасної медичної апаратури і це дає можливість оперативніше визначати стан хворого та швидше ставити його на ноги. Яка техніка є сьогодні на «озброєнні» неврологічного відділення?

– На щастя, технічних засобів маємо достатньо. У щоденній практичній роботі ми використовуємо діагностичні та лікувальні методики: магнітно-резонансна томографія головного та спинного мозку потужністю 1,5 Т; мультиспіральна комп’ютерна томографія; доплерографія екстракраніальних судин; електроенцефалографія для оцінки біоелектричної активності мозку; електронейроміографія для оцінки стану нервово-м’язової передачі; плазмофарез для лікування аутоімунних захворювань; оптична когерентна томографія; УЗД зорових нервів; рентгенографія.

 У відділені накопичено багатий досвід у лікуванні таких хвороб як: аутоімунні демієлінізуючі захворювання: діагностика і лікування (розсіяний склероз, дитячий розсіяний склероз; синдром Гійєна-Барре (СГБ); демієлінізуючі полінейропатії; мультифокальна моторна невропатія (ММН і т.д.); енцефаломієліти і т.д.); гострі порушення мозкового кровообігу та їх наслідки (ішемічні та геморагічні інсульти; транзиторні ішемічні атаки); епілепсія та інші пароксизмальні розлади свідомості; інфекційні та запальні захворювання центральної нервової системи (ЦНС), у тому числі хронічні нейроінфекції; екстрапірамідні порушення, у тому числі паркінсонізм і хвороба Паркінсона; міастенія; нейродегенеративні захворювання (БАС, боковий аміотрофічний склероз, хвороба Вільсона-Коновалова, спадкові нервово-м`язові захворювання, гепатолентикулярна дегенерація, спастичні нижні параплегії, церебелярні атаксії); гострі та хронічні больові синдроми різного походження; наслідки закритих черепно-мозкових травм.

За рік у відділенні проліковуються більше 800 хворих. Крім того, надається до 3 тис. консультацій. Відділення є базовим в області для лікування пацієнтів з захворюваннями центральної та периферичної нервової системи.

Медперсонал неврологічного відділення, де є 30 ліжок, працює чітко та злагоджено. З 15 медичних сестер десять мають вищу кваліфікаційну категорію, одна – першу, одна – другу та три молодих спеціалісти. Молоді медсестри, якими щороку поповнюється колектив, працюють під наглядом та за підтримкою досвідчених фахівців.

Володимир ПРИХОДЬКО.

На фото : кандидат медичних наук, завідуюча неврологічним відділенням комунального підприємства «Волинська обласна клінічна лікарня» обласної ради Ольга Шульга.