Основними завданнями відділення є:

надання висококваліфікованої допомоги хворим із порушеннями серцевого ритму: реанімованих після зупинки кровообігу (в тому числі раптової), при виключенні діагнозу гострого коронарного синдрому, з пароксизмальними шлуночковими тахікардіями, шлуночковими порушеннями ритму серця високих градацій, суправентрикулярними тахікардіями, із синдромами додаткових шляхів проведення імпульсу, гостро посталими повними AV-блокадами серця та блокадами провідної системи рівня волокон Гіса-Пуркіньє, хронічними AV-блокадами серця, що супроводжуються судинно-мозковими порушеннями та синкопальними станами, із синкопальними станами, обумовленими порушеннями серцевого ритму та провідності, із синкопальними станами невідомої етіології для діагностики їх можливих зв’язків з порушеннями ритму та провідності серця, з аритміями, що генетично детерміновані, та ятрогенними порушеннями ритму серця і провідності;

надання допомоги пацієнтам, які потребують імплантації кардіопристроїв  або контролю та корекції роботи імплантованих кардіопристроїв.

Ресинхронізаційний ШВРС (CRT)

Порушення в роботі серця які лікуються імплантацією ресинхронізаційного ШВРС

В нормі, роботу всіх відділів (камер) та клапанів серця визначає власна провідна (нервова) система серця. Верхні камери серця – передсердя. Маленькі за розмірами камери, покликані «приймати» кров, яка поступає до серця. Нижні камери – шлуночки, більші порожнини, які «викачують» кров з серця. Шлуночки виконують найбільшу роботу по «перекачуванню» крові в організмі, шляхом ритмічного скорочення та розслаблення. Вони працюють з народження і до останнього моменту, при цьому відпочивають тільки в період розслаблення, яке триває долі секунди. Природа визначила будову та функцію цих структур таким чином, щоб вони виконували максимальну роботу при мінімальних затратах енергії. Правий та лівий шлуночок повинні працювати синхронно. В нормі вони стискаються(систола) та дещо підкручуються, відповідно до чітко визначеної природою послідовності. Це оптимальні рухи для здійснення «викачування» крові.

Дана координаційна послідовність забезпечується поширенням електричної активності по провідній (нервовій) системі шлуночків, яка називається ніжками пучка Гіса. Це система з трьох «нервів». В правому шлуночку розміщується права ніжка пучка Гіса. Відповідно в лівому шлуночку – ліва ніжка пучка Гіса. Лівий шлуночок масивніший(товстіший), тому що він виштовхує кров в найбільшу судину організму – аорту, через яку відбувається кровопостачання всього організму. Тому ліва ніжка пучка Гіса ділиться на дві великі гілки – передньо-верхню та задньо-нижню.

В результаті різних захворювань серця може виникати ситуація, коли ресурс «насосу» вичерпується. Такий стан називається серцевою недостатністю. Не дивлячись на всі методи наявні в арсеналі сучасної медицини часто буває так, що ми можемо тільки призупинити прогресування серцевої недостатності. В термінальній(кінцевій) стадії розвитку неспроможності серця перекачувати кров єдиним порятунком є трансплантація нового серця. В процесі розвитку даного стану серце розширюється, м’яз втрачає силу, клапани починають погано працювати, частини провідної системи перестають функціонувати.

Принцип роботи ресинхронізаційного ШВРС

Дана методика була запропонована в світі близько 20-ти років тому. Ефективна у пацієнтів, які мають наступні ознаки: виражена серцева недостатність, різко знижена скоротлива здатність міокарда, повна блокада лівої ніжки пучка Гіса. Тобто, з трьох «нервів» які координують роботу шлуночків два не функціонують. Це явище називається асинхронією. В серці враженому хворобою виникає «відмова» частини «нервової» системи, що призводить до розбалансування (асинхронії) в роботі серця, зниження ефективності роботи і так «хворого» міокарда.

Суть методики полягає в «протезуванні» нефункціонуючої лівої ніжки пучка Гіса. Відновленні синхронності в роботі шлуночків, що призводить до підвищення ефективності роботи міокарда та зниження проявів серцевої недостатності. Методика використання ресинхронізаційних ШВРС являється перевіреною та ефективною. Дозволяє значно покращити якість життя пацієнта з серцевою недостатністю та подовжити його тривалість. Приблизно у половини пацієнтів дозволяє уникнути необхідності проведення трансплантації серця.

Процедура імплантації ресинхронізаційного ШВРС подібна до процедури імплантації звичайного двокамерного ШВРС доповненої імплантацією додаткового електрода, який розміщується в лівому шлуночку. По своїй суті він заміщає нефункціонуючу ліву ніжку пучка Гіса.

Імплантований кардіовертер-дефібрилятор (ІКД)

Дана методика розвивається в світі з 1980 року. ICD Implantable Cardioverter Defibrillator), або імплантований кардіовертер-дефібрилятор – це ком’пютеризований прилад, який відстежує та знімає напади життєвозагрозливих аритмій які призводять до розвитку раптової серцевої смерті.

Система ІКД складається з електрода або електродів (в залежності від модифікації), які заводяться та фіксуються в серці людини, та безпосередньо приладу, який розміщується під шкірою в грудній ділянці і до якого під’єднані вище вказані електроди. Функції ІКД наступні: постійний контроль за роботою серця, збір параметрів роботи серця та в разі виникнення нападу життєвозагрозливої аритмії проведення лікування. Це як «подушка» безпеки в автомобілі. Вона нам не потрібна поки не настане загрозлива ситуація. Так, ІКД не виліковує аритмію, не попереджає її напади – він діє при настанні епізоду раптової серцевої смерті. Його задача контролювати ритм та зняти напад при виникненні загрози. Пацієнт з ІКД працює, спілкується, живе, тільки в нього в грудях «бригада швидкої допомоги» в режимі 24/7.

Процедура імплантації кардіовертера-дефібрилятора (ІКД)

Операція по імплантації кардіовертера-дефібрилятора, являється малотравматичною та безпечною для пацієнта. Методика дуже подібна до процедури імплантації електрокардіостимулятора. Поскільки дана операція малотравматична, потреби в глибокому наркозі немає. Перед процедурою вводяться препарати, які дозволяють зменшити тривожність та больові відчуття, проте пацієнт залишається в свідомості і в змозі чути та навіть розмовляти з медичним персоналом.

Тривалість процедури імплантації кардіовертера-дефібрилятора, зазвичай, триває 30-60 хвилин. Вона може залежати від типу імплантованого пристрою, особливостей анатомії судин та серця, а також від часу, необхідного для оптимального позиціонування електродів в камерах серця. Процедура імплантації, зазвичай, включає такі етапи:

Виконується місцеве знеболення підключичної ділянки (зазвичай лівої).

Проводиться розріз шкіри довжиною 3-5 см, виявляється необхідна венозна судина, через просвіт якої в середину серця будуть заведені електроди.

Через мініатюрний прокол в судині в порожнину серця заводяться та фіксуються електроди. Для контролю проведення електродів використовується флюороскопічний(рентгенівський) апарат, який дозволяє «просвітити» грудну клітку та побачити  судини  та порожнини серця.

Після позиціонування та фіксації електродів проводиться тестування, щоб впевнитись, що це місце є найкращим для стимуляції Вашого серця. Ваш лікар може запропонувати Вам виконати деякі маневри – зробити глибокий вдих, покашляти тощо, для того щоб впевнитись в стабільності позиції електродів.

Після цього, з проведеного розрізу, під шкірою розділяється жирова тканина та м’яз – формується ложе (кишенька) куди буде заховано прилад ІКД. Під час формування ложа ІКД пацієнт можете відчути тиск у місці імплантації.

Останнім кроком буде приєднання імплантованих електродів до приладу ІКД, вкладання приладу в сформовану кишеню та ушивання хірургічного розрізу. Як правило, рана ушивається нитками які розсмоктуються самостійно, необхідності знімати шви немає.

Виписка з клініки та реабілітація

Дана процедура не потребує специфічної реабілітації. Тривалість перебування пацієнта в клініці складає 2-3 доби. Після втручання розріз на шкірі заживає біля двох тижнів, за цей період зникає дискомфорт в зоні імплантації. Рекомендовано щоб післяопераційний шов був прикритий пов’язкою протягом двох тижнів після імплантації.

Прийом препаратів

Оскільки життєвозагрозливі шлуночкові тахіаритмії в багатьох випадках являються проявом захворюванням серця то, відповідно, постійний прийом ліків після імплантації кардіовертера-дефібрилятора являється важливим лікувальним аспектом. Комбінація ліків та дози залежать від виду основного захворювання серця. Вони покликані стримати прогресування захворювання та зменшити ризик виникнення нападів життєвозагрозливих аритмій.

Чого чекати від катетерної абляції

Якщо лікар рекомендує радіочастотну абляцію (РЧА), це означає, що даний метод лікування найбільш ефективний та безпечний при вашій аритмії.

Для більшості пацієнтів яким проводилась РЧА, це повне відновлення нормального ритму роботи серця, або довготривала відсутність епізодів аритмії.

РЧА досить безпечна і неасоційова з серйозними ускладненнями. Загальний ризик ускладнень близько 0,5-1,2%, що значно нижче в порівнянні з апендектомією – 12%.

Підготовка до РЧА

Операція радіочастотної абляції.

Звичайно операція триває 2-4 години. Під поверхневим внутрішньовенним наркозом (загальний наркоз необхідно проводити тільки дітям) та місцевою анестезією виконуються 2-3 проколи в судинах, через які під рентгеноскопічним контролем в серце заводяться електроди. Оскільки внутрішня поверхня судин та серця не мають больових рецепторів, то цей момент не супроводжується больовими відчуттями. Спеціальними електродами розміщеними в порожнинах серця проводиться електрофізіологічне обстеження (вивчаються індивідуальні властивості нервової системи серця). В цей момент пацієнт може відчувати перебої в роботі серця.

Після знаходження аритмії та вивчення її механізму, якщо дане порушення ритму усувається радіочастотною енергією приступають до абляції зони аритмії. На кінчик електроду подається радіочастотна енергія, яка викликає місцевий опік і руйнує зону аритмії. Через 20-30 хвилин проводиться контрольне тестування, якщо аритмії нема – процедуру завершено.

Після операції можна їсти через 1 годину. Лікар попросить вас лежати в ліжку 10 годин з пов’язкою на нозі, в місці проколів (щоб не було кровотечі). Після цього часу проводиться контрольна електрокардіографія та ви можете бути виписані з стаціонару.

Імплантований кардіомонітор

В аритмології синкопе вважається одним з найнебезпечніших симптомів. Відповідно до медичного визначення, синкопе — транзиторна втрата свідомості викликана транзиторною глобальною гіпоперфузією мозку. Характеризується раптовістю, короткотривалістю та спонтанним повним розрішенням. На доступній мові, це короткочасна втрата свідомості викликана раптовим припиненням кровопостачання головного мозку. Проблема полягає в тому, що з медичної точки зору, деякі втрати свідомості (синкопе) являються безпечними, не дивлячись на повторення епізодів протягом життя, а деякі – життєвозагрозливими. Останні види синкопе є ознакою серйозних проблем в організмі. У людини немає жодної гарантії повернутись до тями після чергової втрати свідомості. Синкопе може бути ознакою розвитку раптової серцевої смерті.

Виникнення епізодів втрати свідомості потребує ретельного обстеження. Діагностичний пошук направлений на відокремлення життєвозагрозливих синкопе, які потребують активної лікувальної тактики. Важливо встановити першопричину, і дати відповідь на питання: “Де локалізована проблема, в серці або в головному мозку?”. Тому, обстеження часто проводиться в тісній співпраці кардіолога та невропатолога.

Алгоритм діагностичного пошуку регламентується рекомендаціями Європейського товариства кардіологів, Європейської асоціації серцевого ритму:

— діагностика та лікувальна тактика при синкопе, 2009 EHRA/HRS Syncope;

— покази до електрокардіостимуляції та ресинхронізаційної терапії, 2013 EHRA/HRS Cardiac Pacing and Cardiac Resynchronization Therapy;

— експертний консенсус по діагностиці, стратифікації ризику та лікувальній тактиці при шлуночкових тахікардіях, 2014 EHRA/HRS/APHRS Expert Consensus on Ventricular Arrhythmias;

— ведення пацієнтів з шлуночковими тахікардіями та профілактика раптової серцевої смерті, 2015 ESC Management of Patients with Ventricular Arrhythmias and Prevention of Sudden Cardiac Death.

В залежності від того, як часто виникають симптоми у пацієнта, пов’язані з порушенням серцевого ритму чітко визначено діагностичні процедури покликані встановити зв’язок симптомів з показниками роботи серця.

Кардіомонітор, що імплантується, IPM (Implantable Cardiac Monitor) – мініатюрний прилад, який імплантується під шкіру грудної клітки пацієнта. Своєрідний «чип», вживлення якого дозволяє постійно контролювати електричну активність серця

Матеріали для завантаження

http://scd.com.ua/